Презентація до уроку за темою: “Науково-технічна революція зламу ХІХ ХХ ст Та її вплив на людину й суспільство”

Ідея близкодействия була відроджена в новому “звучанні”. Термін «наукова революція» став звичним у спілкуванні вчених і спеціалістів. Природознавства було глибочезною науковою революцією (після першої інтелектуальної революції античного світу). Вона здійснила великий вплив на історію людства. 3 цього періоду наука набула історичної сили і наукові знання почали займати місце попереду техніки. У цей період наукова уява про навколишній світ стала у різку суперечність з віковими творіннями релігійних, філософських, або щоденних уявлень. Внесла докорінний злам ідей про будову Всесвіту і місце в ньому людини.

Цими міркуваннями Декарт вводить у контекст філософії Нового часу поділ якостей речей на “первинні” (це є геометрикоматематичні характеристики речей) і “вторинні” (чуттєві враження, що їх спричиняють речі). Правило друге – вимагає ділити складне питання на складові елементи, доходити до найпростіших положень, що їх можна вже сприймати ясно й незаперечно. Бекон обстоював дослідний шлях пізнання у науці, закликав до спирання на факти, на експеримент.

Незважаючи на це, він також роздумував, більш загально, над необхідністю нового режиму понятійного формування, що включає не тільки минулі події чи (розширення) загального дискурсу, але повний спектр можливих альтернатив як відправного пункту. Поняття будуть формуватись не тільки a posteriori (емпірично), виключно з нинішніх подій, але й a priori, з усіх можливих подій (McCaughrin, 1976, p. 648). Проте, звісно, такий підхід приймуть не всі. Існують також частнодісціплінарние революції,пов’язані з відкриттям нових явищ в рамках окремого наукового напрямку або дисципліни, значення яких не виходить за межі дослідницьких завдань дисциплінарних областей. Захоплені новою парадигмою науковці отримують нові засоби досліджування й вивчають нові галузі.

Сепіра тому вона й отримала назву «гіпотеза Сепіра-Ворфа», хоча подібні ідеї до нього висловлював і Вільгельм фон Гумбольдт. Глобальні наукові революції і зміна історичних типів наукової раціональності. Коли зустрічаються аномальні факти, це означає, що «природа https://www.0512.com.ua/list/429957 якимось чином порушила навіяні парадигмою очікування, напрям розвитку нормальної науки». Аномалія виявляється чимось більшим, ніж просто ще однією головоломкою нормальної науки, починається перехід до кризового стану, до періоду екстраординарної науки».

На основі цього компаративного дослідження Т. Скочпол воліє стверджувати, що «революція – це стрімка, докорінна зміна державних та класових структур суспільства, яка супроводжується та частково здійснюється через повстання мас, що мають класову основу». Однак французький історик Франсуа Фюре видав книгу «Осягнення французької революції» , яка стала альтернативною точкою зору до марксистського (структуралістського підходу). Фюре наголошує на унікальності кожної революційної події і на її особливій індивідуальності.

Початок другої наукової революції

Перша наукова революція дозволила людям усвідомити, що Земля є лише однією з планет, що обертаються навколо Сонця по орбіті. Не менш важливим відкриттям Миколи Коперника було й те, що обертання відбувається і навколо власної осі. Він також висунув ідею про те, що рух є природною властивістю для земних і небесних об ‘єктів і що він підпорядковується певним загальним закономірностям, які може описати механіка.

Виникає критичне відношення до парадигми, що є. Кризи – це почало науковій революції, яка приводить до зміни парадигми. В цьому разі їхні наслідки також видавалися б кумулятивними. Результатом відкриття Ньютона стала абсолютно нова філософія. Наукова революція 17 століття затвердила нові способи досліджень, що включають в себе розум, експеримент і спостереження.

Наукові революції як “точки біфуркації” у розвитку знання

Розглянемо тепер детальніше ці дві риси політологічних понять для того, щоб продемонструвати, що вони мають в собі більше історичного, ніж поняття в природничих науках. Спершу відзначимо, що якщо такі підстави є, то вони випливають не з логічної структури наукового знання. Засадничо, нове явище можна виявити не руйнуючи якогось елементу колишньої наукової практики. За тими ж самими ознаками нова теорія не має суперечити жодній попередній їй.

Тож наука виступає як пізнання людиною і самої людини, у чому сфокусовано усі тенденції сучасної науки. Отже, наука є творчою діяльністю людини, яка спрямована на досягнення знань про навколишній світ, тому вона неодмінно повинна включати людину як свого творця. Виявлення цього аспекта як “людиновимірності” науки і стає важливим та актуальним, воно становить те, що можна визначити як парадигмальні зміни в сучасному науковому пізнанні. У науковому пізнанні як у такому пізнанні, яке було створене людиною та для людини, людина не може бути відсутньою. Цей погляд стає вже більш поширеним у філософії науки та у філософії взагалі. Йому не вдалось надати реального неісторичного погляду на революцію.

Та не всі науковці спроможні побачити ефект від запровадження цих змін, адже їх виховано на радянській версії правопису й вони зазвичай не бажають щось змінювати, а політики назагал не достатньо освічені, щоб розгледіти й усвідомити користь. Відомо, що кирилицю названо на честь упорядника слов’янської писемности просвітителя Кирила, який остаточно впорядкував т. «кириличну абетку», генетично пов’язану ще з надчорноморською єрогліфікою, себто з алфавітом, що згодом під грецьким впливом і на грецькій основі усталювався протягом тривалого часу (VI–V ст. до н. е. до IX ст. н. е.). Кирилова пропонова – це не початок, а кінець процесу, який водночас став початком нового пристосовування, а далі й часткового звільняння нашої фонетики та морфології від насправді чужої для нас кирилиці в її болгарському варіянті.

Була створена класична наука сучасного типу. Маккогрін починає зі скарги на зношення політичних теорій. Причиною такого зношення виступають безпрецедентні зміни у політичних процесах. Він вважає, що у процесі модернізації та розвитку змінюється як державний устрій, так і механізми його зміни. Однак, Маккогрін стверджує, що попередні дослідники революції в недостатній мірі усвідомлювали цей факт. Аналізуючи минулі революції, вони користувались вже існуючими поняттями “революції” (або тими, що з’явились нещодавно).